Байден — Зеленському: «Трускавець» не працює
У дещо скореченому вигляді цей текст вперше був опублікований на сайті “Економічна правда” 14 червня 2021 р.
Цей текст складається з двох частин. У першій пояснюється економічна думка, що превалює в Україні. В другій — про те саме, тільки у США. Висновок — у заголовку.
Україна
Наприкінці минулого року, а саме 2 листопада 2020-го, у публічному зверненні до народних депутатів й одночасно до власних виборців президент Зеленський нагадав про істотну деталь: «А пам’ятаєте ви, як все починалось? … Ми ставали командою. В тому ж самому Трускавці. Ми різні, але ми все ж таки одне ціле — те, в що вірить вся країна…»
Затишне місто Трускавець, відоме своєю працею з оздоровлення людей, влітку 2019 року на мить опинилося в центрі суспільної уваги.
Тоді новий лідер країни з найвищою повнотою влади відправив представників партії «Слуга народу» до курортного міста задля інтенсивного навчання. Саме новообрані народні депутати від цієї партії пройшли ті навчальні курси, перед тим як узятися до роботи у Верховній Раді.
Вважалося тоді й вважається донині — у Трускавці влада отримала найбільш вивірений дороговказ, із найпередовіших теоретичних та практичних основ щодо суспільно-економічних перетворень та устрою.
У вищезгаданій промові Президент України сказав, що Трускавець не просто славетне місто на мапі України. Це система знань. На ній вибудуваний фундамент політики Зеленського. І в це «вірить вся країна».
Ось цю систему знань слід розуміти як «Трускавець».
Це її назва, адаптована до сучасної України. За своїм походженням ця система відома у світі як неокласична економічна теорія, що була сформульована наприкінці 19 століття й критика якої припадає на самий початок 20 століття, див. (Veblen, 1900).
Згодом неокласична економічна теорія стала складовою неоліберального світогляду. До України вона потрапила одночасно зі здобуттям політичної незалежності, див. (Cockett, 1995, сс. 307–308). У 1990-х неокласична економічна теорія проходила місцеву адаптацію у професійних дискусіях та навчальних програмах спеціалізованих університетів. Реформатори зразка 2000-х уже мали її теоретичне підґрунтя. У 2019 році вона лише отримала формальне затвердження від різних гілок влади, зокрема від новообраного парламенту — в інтенсивному навчанні нардепів у Трускавці.
Отже, «Трускавець» як система знань була покликана вирішити одну з головних обіцянок президента Зеленського, що бере коріння в економіці подолання бідності в Україні. Бо ж самостійно українці борються з власною бідністю, втрачаючи гідність у заробітчанстві.
Як подолати бідність?
На це запитання є відповідь від носіїв знань «Трускавця». Єдиний спосіб боротьби з бідністю — це зробити так, щоб економіка зростала швидко. Щонайменше на 5% за рік. Краще на 7%. Для цього слід залучати в країну інвестиції.
Коли носії «Трускавця» кажуть про залучення інвестицій, то мають на увазі зовнішні фінансові інвестиції, адже всередині країни потрібних заощаджень бракує. Є переконання, що саме зовнішні інвестиції у формі кредиту в іноземній грошовій одиниці підтримують макрофінансову стабільність.
Щоб цього досягти, потрібно (1) створити відповідний інвестиційний клімат, наприклад, із залученням «інвестиційних нянь», (2) лібералізувати трудове законодавство (на користь роботодавців — власників бізнесу), (3) реформувати профспілки (шляхом їх дроблення та маргіналізації, що знову ж на користь роботодавців), (4) подолати загальну корупцію приватизацією, корпоративним управлінням та реформуванням судової системи, (5) запровадити ринкові відносини там, де залишилося централізоване державне регулювання, а саме в освіті, в медицині, в пенсійному забезпеченні та в користуванні сільськогосподарськими землями, та (6) гарантувати незалежність центрального банку, який бореться передусім із загрозою інфляції й діє наввипередки (загроза безробіття є другорядною).
Вважається, що такі зовнішні фінансові інвестиції еволюціонують у два етапи, які не обов’язково є взаємним запереченням.
На першому етапі, як-от нині, інвестиції переважно концентруються в операціях із високодохідними цінними паперами від українських боржників (насамперед це облігації уряду). Висока дохідність таких цінних паперів утілюється через теорію, ніби процентні ставки в Україні є похідними від стану міжнародних фінансових ринків та зовнішніх оцінок кредитоспроможності українських позичальників (Груй, Лепушинський, & Ніколайчук, 2018). На додаток, у різних інтерпретаціях висувається аргумент про існування «ефекту витіснення», див. (Козюк, 2000), (Козюк, 2019), (Данилишин, 2019) та (Джигир, 2021). Також популяризується теза про те, що «немає ніяких бюджетних грошей» або, що те саме, «у держави немає власних грошей», див. відповідно (Милованов, 2020) та (Монін, 2021).
З часом має настати другий етап завдяки переліченим реформам, див. пп. 1–6 вище. Тоді інвестори повинні надавати перевагу безпосередньому виробництву товарів та послуг в Україні.
Ось на цьому другому етапі залучені інвестиції, як вважається, підвищуватимуть ефективність виробництва в Україні. Завдяки саме цьому зростатиме продуктивність праці найманих працівників. І лише тоді вони зможуть розраховувати на підвищення власних доходів, що сплачують їм роботодавці. Оскільки має діяти правило: дохід людини зростає відповідно до її продемонстрованих зусиль щодо збільшення власної продуктивності.
Тобто темп зростання зарплати збігатиметься з темпом зростання продуктивності праці.
Такий ланцюг процесів начебто подолає бідність.
Водночас цей підхід базується на теоретичному постулаті про «природне безробіття», яке в Україні вкотре оцінюється на рівні 8.5% (НБУ, 2021, с. 40). За цією теорією, ситуація, коли безробіття падає нижче природного рівня, є небажаною, адже вбачається ризик інфляції, тому треба відвертати від неї економіку.
На Заході серед економістів різних течій та шкіл такий підхід до подолання бідності називається англійською мовою trickle-down economics. Його критична оцінка була сформульована щонайпізніше у 1960-х, див. (Minsky, 2013).
Цей термін можна перекласти на українську як розподіл доходів в економіці «з верхів», тобто коли доходи течуть згори донизу мов гірський струмок.
Іншими словами, trickle-down economics — це коли доходи формуються передусім на вершині ієрархічної структури суспільства. Нагорі такої структури є нечисленний прошарок заможних людей, і їхній дохід від володіння бізнесом поступово сходить або збігає струмочками донизу нижчими щаблями суспільної ієрархії. Тобто доходи заможних прошарків громадян трансформуються у доходи менш заможних людей, у міру того як перші витрачаються на споживання та на купівлю праці других (менш заможних).
Важливо також, що trickle-down economics — це такий набір політик, які покладаються передусім на зменшення оподаткування для бізнесу, на підтримку пріоритетної галузі економіки (наприклад, оборонного промислового комплексу) або на усі інші заходи, що сприяють саме прибуткам інвесторів.
Це як фінансові інвестори (внутрішні та іноземні), так й інвестори у промислове виробництво (так само, внутрішні та іноземні). На сьогодні, із цих двох груп більш захищеною з погляду законодавства є група фінансових інвесторів порівняно з групою промислових.
Боротьба з бідністю в Україні має суцільні ознаки trickle-down economics.
Носії «Трускавця» вважають, що фахова дискусія про цей підхід не потрібна українському суспільству. Цьому підходу нібито немає альтернативи.
Українська ситуація влучно характеризується зауваженням американського економіста Гаймана Мінськи: «The prince is constrained by the theory of his intellectuals!» (Minsky, 2008, с. 110). Українською: «Принц обмежується теорією власних інтелектуалів!»
Економічна модель від «Трускавця» не є винятковою та незамінною. Вона одна з багатьох, що людство виробило за останні кількасот років.
Для нинішньої України з її суспільним запитом на подолання бідності стає в пригоді минулий і теперішній досвід зі США.
Сполучені Штати Америки
Президент Байден, пояснюючи суспільству свою економічну програму, постійно вживає одну ключову фразу: “Trickle-down economics has never worked”, див. (The White House, 2021a) та (NBC News, 2021).
Тобто, українською мовою, — стимулювання економіки «гірськими струмочками», або «з верхів», ніколи не працювало.
Що це означає?
Як і у президента будь-якої країни, світогляд Байдена визначають його економічні радники. Формально це Рада економічних радників. Вона складається із трьох осіб, професійних економістів. І на них працює ще цілий апарат економістів.
Знову варто навести зауваження Мінськи, що лідер країни обмежується теорією власних інтелектуалів.
Але в США ситуація з інтелектуалами, які працюють над економічною теорією, доволі динамічна.
Про цю динаміку розповідалося у двох аналітичних записках: «Прогресивні ідеї перемагають у США» (червень 2018 р.) та «У чому секрет популярності Берні Сандерса та його значення для України» (січень 2020 р.). Тут дається взнаки вага виборців і їхня підтримка прогресивного крила Демократичної партії на чолі з Берні Сандерсом та молодим поколінням його однодумців і послідовників. Лідеркою серед них є Александрія Окасіо-Кортез (членкиня Конгресу від 14 округу міста Нью-Йорк).
Після обрання президент Байден доволі швидко визначився зі складом Ради економічних радників. Цим складом Байден заявив, що його економічна політика орієнтуватиметься на робочу силу. І що він не піде за економістами, котрі рекомендують режим жорсткої економії (анг. austerity) як інструмент, який нібито відновлює довіру та впевненість інвесторів.
Скоріш за все радники Байдена усвідомлюють помилку радників президента Обами, коли ті свого часу визначили за найкраще політику з повернення довіри інвесторів. Така політика ще має назву затягування пасків, адже вона покликана утримувати у безробітті більшу частку громадян порівняно з протилежною політикою, що мінімізує як кількість громадян без роботи, так і час їх перебування в такому вимушеному стані. Зараз між економістами у США є згода, що таким чином адміністрація Обами затягла із виходом економіки з рецесії після кризи 2007–08 років.
Президент Байден у кількох публічних промовах заявив, що настав час стимулювати економіку «з низів». Доходи в економіці мають зростати від її фундаменту. Тобто від працівників — членів профспілок і далі по середньому класу.
Тоді ж Байден додав: «Я не проти бізнесменів, що збагачуються на прибутковій діяльності, зокрема й на Уолл-Стріт [фінансовий центр США]. Але Уолл-Стріт не збудував цю країну. Це середній клас та профспілки її збудували». Див. (The White House, 2021b).
У промові 27 травня Байден пояснив, що уявлення про збільшення зарплат разом зі збільшенням продуктивності праці не підтверджується фактами.
Насправді з кінця 1970-х зарплати у США загалом були в стагнації. Водночас продуктивність праці — й відповідно частка доходу, що припадає на прибутки власників бізнесу, — неухильно зростали (див. графік).
Щоб виправити цей розрив, як Байден дає зрозуміти, його адміністрація проводитиме таку політику, яка має на меті повну зайнятість.
У тій промові за 27 травня не згадується про рівень «природного» безробіття. Можна припустити, що радники Байдена мають розрахунки цього показника. Для США він становить приблизно 4.5%. Водночас вони ще більше розуміють усю теоретичну та практичну слабкість показника.
Ось як Байден визначає стан економіки з повною зайнятістю: «Замість того, щоб працівники конкурували за обмаль робочих місць, ми хочемо, щоб за працівників конкурували роботодавці». При цьому велика увага приділяється гідності робочої сили: «Коли наймані працівники заступають на робочі місця, вони не повинні залишати свою гідність за дверима». Цитати з (The White House, 2021b).
Й безумовно йдеться про зростання зарплатні загалом по економіці. Тут мається на увазі, що адміністрація Байдена усвідомлює значні втрати, яких зазнали працівники починаючи із 1970-х.Частка загальнонаціонального доходу, що розподіляється щороку на зарплати, знизилася з 51.6% від ВВП у 1970 році до мінімуму 42% у 2013-му. Останні дані про цей показник становлять 43.5% у 2019 р.
Також доволі прикметним є зауваження одного з трьох членів Ради економічних радників Байдена. Його звати Джаред Бернштайн (Jared Bernstein). У нещодавньому інтерв’ю він прокоментував так званий ефект витіснення. Це коли випуск державних цінних паперів у національній грошовій одиниці нібито спричиняє (а) підвищення процентних ставок та як результат (б) витіснення, тобто зменшення інвестицій у приватному секторі. За словами Бернштайна, таке уявлення не підтверджується емпіричними спостереженнями. Воно, каже Бернштайн, часто використовувалося для спантеличення необізнаних слухачів, і по суті цим інструментом приховується справжня сила фіскальної політики центрального уряду (у США це федеральний уряд). Див. (Bloomberg, 2021a) та (Bloomberg, 2021b).
Байден та його радники ставлять щонайменше під сумнів корисність висновків неокласичної економічної школи, яка нині широко представлена своєю новокейнсіанською гілкою (New Keynesian).
Коли Байден каже, що його економічна політика спрямована на найманих працівників, які вимушені задовольнятися низькооплачуваною роботою або не мають жодної, то він зачіпає й проблему бідності в США. Ось цитата з його промови: «Конгрес повинен підняти мінімальний рівень зарплати до 15 доларів на годину. Ніхто не має працювати 40 годин на тиждень і залишатися при цьому в бідності» (The White House, 2021b).
Тож Байден та його економічні радники визнають, що, по-перше, питання бідності не зникло з порядку денного у США у 2021 році. (Й це попри економічне лідерство у світі.) А по-друге, звичні економічні рецепти (з неокласичної теорії) не є корисними, й практичні дії теперішньої адміністрації опиратимуться принаймні частково на нову економічну парадигму.
Криза COVID-19 та економічна криза змінили важіль впливу економістів, що використовують і розуміють світ через призму неокласичної теорії. Колишня повна домінація похитнулася.
За останні роки у публічній площині дедалі більше говорять про економістів, що сформулювали альтернативи до неокласичної теорії. Їх є кілька. Наразі економісти Байдена у своїй боротьбі з бідністю та безробіттям не взяли на озброєння повний арсенал альтернатив. Але ось ця думка показова: «Систематичні помилки уряду щодо недостатнього стимулювання економіки, перебільшення центральним банком інфляційних ризиків [підвищення процентної ставки наввипередки, тобто до фіксації прискорення інфляції вище бажаного рівня] — усе це великою мірою загострює нерівність [і бідність]» (Bloomberg, 2021b).
Одна з альтернатив зветься англійською мовою modern money theory й тому має абревіатуру MMT (українською — сучасна теорія грошей, або теорія сучасних грошей).
Відомо, що економісти розробляли її з другої половини 1990-х. Вони спиралися на інтелектуальну спадщину Кейнса, Мінськи та інших. Одна з їхніх основних порад щодо подолання бідності та безробіття — це досягнення повної зайнятості завдяки державній програмі, відповідно до якої центральний уряд виступає як гарантований роботодавець. Див. (Wray, 1998, cc. 122–154) та (Wray, 2012, сс. 221–260).
Зокрема, економіст Гайман Мінськи писав про це ще у 1960-х. Адміністрації президентів США Кеннеді та Джонсона реалізовували тоді програму «Війна з бідністю». Вона була провальною. Вона не поборола бідність! І Мінськи пояснив чому. Економісти в оточенні президентів були прихильниками неокласичної економічної теорії. Їхня відповідь на запитання, як побороти бідність, полягала у здійсненні (а) інвестиційних витрат та (б) соціальних виплат (англ. welfare). Творці програми «Війна з бідністю» сподівалися, що доходи зійдуть «з верхів» до менш заможних громадян. Це економічна політика, описана в афоризмі «приплив підніме усі човни». Такий підхід не тільки не здатен побороти бідність, він її поглиблює — наголошував Мінськи. Помилка економістів при владі була в тому, що вони вбачали у безробітті проблему самих безробітних і намагалися їм допомогти програмами з перенавчання та отримання нових знань та навичок. А слід було, як писав Мінськи, брати безробітних такими, якими вони були. Давати їм роботу відразу, щоб вони вчилися на робочому місці. Для цього слід створювати в межах федеральних програм робочі місця не з мізерною, а з достойною оплатою, для всіх, хто хоче працювати. Див. (Papadimitriou & Wray, 2008) та (Minsky, 2013).
Поки що економісти Байдена не прислухаються до порад про впровадження федеральних програм із надання праці безробітним. Але вже зараз є зрозумілою логіка Байдена, коли він каже, що «trickledown economics has never worked». Це було відомо в США іще з 1960-х. І на цьому знову наголошується у 2021 році.
Висновок
Зазначене твердження Байдена слід перекласти на сучасну реформаторську мову України.
У результаті отримаємо: «Трускавець» не працює, адже він ніколи не працював.
Вирішення проблеми бідності традиційними методами з арсеналу неокласичної економічної теорії — тобто за принципами «Трускавця» — призводить до збільшення нерівності та бідності. Цьому досвіду вже понад кількадесят, якщо не сотні років. Приклади зі США яскраво про це свідчать.
Наразі боротьба з олігархами в Україні — це процес, який фокусується не на корінні економічної проблематики. Тому що цей процес сформульовано в теоретичній рамці «Трускавця».
У цій справі буде слушним таке історичне порівняння. З 17 століття в Європі почалися бунти робітників проти ткацьких машин — тих технологічних інновацій, котрі згодом відкрили шлях до промислової революції в Англії у 18 столітті. Тоді ж разом із бунтами були підпали верстатів і заклики до їх заборони або ж обмежень у застосуванні. «Знадобилися час і досвід, перш ніж робітники навчилися розрізняти між машинами та їх застосуванням капіталом. Таким чином вони навчилися спрямовувати свої атаки не на інструменти виробництва, а на [капіталістичний] режим виробництва, в якому вони використовувалися» (Marx, 1967 [1867], сс. 403–404).
Це історичне порівняння є слушним для українського суспільства, яке все ще вчиться розрізняти причинно-наслідкові зв’язки в економіці.
І слова Байдена в перекладі на українську теж слушні.
Насамперед для громадян України, які цього літа святкують 30-річчя її незалежності.
Джерела
Bloomberg. (13 May 2021a p.) Jared Bernstein on Taxes, Spending, and Why President Biden Wants to ‘Pay for It’. Отримано з https://podcasts.apple.com/ca/podcast/jared-bernstein-on-taxes-spending-why-president-biden/id1056200096?i=1000521559792
Bloomberg. (1 Червень 2021b p.) New Economics Q&A With John Jay’s Mason.
Cockett, R. (1995) Thinking the Unthinkable. HarperCollinsPublishers.
Marx, K. (1967 [1867]) Capital, Vol. I (2009 Printing вид.). New York: International Publishers.
Minsky, H. P. (2008) Stabilizing an Unstable Economy. McGraw-Hill.
Minsky, H. P. (2013) Ending Poverty: Jobs, Not Welfare. Annandale-om-Hudson, New York: Levy Economics Institute.
NBC News. (28 April 2021 p.) Biden: ‘Trickle-Down Economics Has Never Worked’. Отримано з https://youtu.be/xKmrrdJrmNE?t=32
Papadimitriou, D. B., & Wray, R. (2008) Minsky’s Stabilizing an Unstable Economy: Two Decades Later. у H. P. Minsky, Stabilizing an Unstable Economy (сс. xi-xxxv). McGraw-Hill.
The White House. (29 April 2021a p.) Remarks by President Biden in Address to a Joint Session of Congress. Отримано з https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/04/29/remarks-by-president-biden-in-address-to-a-joint-session-of-congress/
The White House. (27 May 2021b p.) Remarks by President Biden on the Economy. Отримано з https://www.whitehouse.gov/briefing-room/speeches-remarks/2021/05/27/remarks-by-president-biden-on-the-economy-2/
Veblen, T. (1900) The Preconceptions of Economic Science, III. The Quarterly Journal of Economics, 14(2), 240–269.
Wray, R. (1998) Understanding modem money: the key to full employment and price stability. Edward Elgar Publishing Limited.
Wray, R. (2012) Modern Money Theory. Palgrave.
Груй, А., Лепушинський, В., & Ніколайчук, С. (2018) Нейтральна реальна відсоткова ставка в умовах малої відкритої економіки: застосування для України. Вісник Національного банку України(243), сс. 4–20.
Данилишин, Б. (1 Листопад 2019 p.) Незалежність НБУ — це незалежність політики, а не окремих осіб за фасадом незалежності інституції. ZN.ua.
Джигир, Ю. (31 Травень 2021 p.) Піраміда ОВДП? Що відбувається в Україні. NV.ua.
Козюк, В. (2000) “Ефект витіснення” як наслідок державного боргу в перехідній економіці України. Вісник Тернопільської академії народного господарства(9), 132–137.
Козюк, В. (Березень 2019 p.) Фіскальний Левіафан держбанків чи ефект витіснення. Отримано з KSE: https://kse.ua/ua/community/stories/ksevoice-fiskalniy-leviafan-derzhbankiv-chi-efekt-vitisnennya/
Милованов, Т. (21 Вересень 2020 p.) Хочете маленькі податки? Не радійте підвищенню пенсій чи мінімальних зарплат. NV.ua.
Монін, Д. (1 Червень 2021 p.) У государства нет своих денег. Отримано з UkrliveTV: https://www.youtube.com/watch?v=vULkKEikTiU&t=660s
НБУ. (Квітень 2021 p.) Інфляційний звіт. Отримано з https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/IR_2021-Q2.pdf
