Лагідні санкції
Вдруге цього року в медіа говорять про «ніщивні санкції» щодо Кремля через його зовнішню політику.
Вперше це було на початку квітня. Тоді, наприклад, автор з Financial Times говорив, що «нарешті нанесено разючий удар» по економіці РФ завдяки санкціям. Однак, їх вплив виявився скоріш млявим й недовготиривалим.
Обміний курс рубля до долара США знизився на 8% протягом одного тижня з 58 до 63. А дохідність за державними облігаціями, що номіновані у рублях, тоді виросла на пів відсотка з 7.05% до 7.6% за той самий проміжок часу. В цілому, тоді економіка РФ не зазанала нічого подібного до руйнації. Це підтверджується звітом МВФ з економіки РФ, що вийшов наприкінці травня цього року, і в якому ви не знайдете підтверджень загострення економічних проблем.
Цього разу про «ніщивні санкції» говорить група американських конгресменів, що підготувала новий закон. За деякими даними в ньому мова йде про обемеження діяльності найбільших комерційних банків РФ та вкотре обмеження на операції із новими випусками суверенних цінних паперів урядом РФ. (Державний департамент США також говорить про санкції до РФ, застосування яких очікується з 22 серпня цього року.) Очікується, що знову, як й у квітні, санкції від уряду США будуть мати фактор несподіванки — тобто, невідомо хто з олігархів чи функціонерів з крімлівського оточення отримає тавро «під санкціями», також невідомо якими цінними паперами від російських компаній буде заборонено торгувати на міжнародних фінансових ринках.
Головні питання залишаються без змін. Чи підкосять економіку РФ ці санкції настільки, щоб змусити Кремль згорнути свою агресивну діяльність?
В російських медіа говорять про заплановані санкції як «набагато серйозніші» ніж попередні, а офіційні заяви з Кремля говорять про «оголошення економічної війни». Тобто російська сторона майдже дзеркально висловлюється про драматизм санкцій, як і вищезгадана група конгресменів. Беручи до уваги ці заяви, можна було б повірити, що нові санкції підкосять економіку РФ. Але це було б поспішним, і ось чому.
Існує стандартний підхід до розуміння економічних відносин, що склалися за останні чотири роки між РФ та оточуючим її світом. І саме він формує погляд тих, хто розробляє санкції.
Стисло цей підхід базується на трьох припущеннях:
(1) макроекономічні показники РФ вже зараз є першокласними, завдяки якісній роботі технократичної групи функціонерів у «незалежному» центральному банку та в уряді. Мова йде про такі показники як рівень державного боргу до ВВП (наразі він менше 20%), зовнішнього боргу (30%), дефіцит держбюджету мінімально можливий і може навіть бути геть відсутнім цього року, рахунку поточних операцій складає 2–3% від ВВП, а розмір офіційних валютних резервів (450 млрд доларів США, що покриває роки майбутнього імпорту, в той час деякі економіки ледве мають покриття на три місяці) Про це говорять колонки лондонських економістів, що мають істотний досвід роботи у приватних фінансових установах (інвестиційних банках та фондах);
(2) макроекономічні показники й були першокласними до 2014 року. Так, в 2012–13 спостерігалося певне уповільнення економіки РФ. Але геополітичні ускладення 2014-го року і саме послідуючі санкції Заходу, запроваджені післія анексії Криму, зіштовхнули економіку РФ у рецесію (2015–17 рр.), з якою майстерно впоралася вищезгадана група технократів — згадується рішення про надання гнучкості обмінному курсу та агресивне підвищення процентної ставки центральним банком, який в той момент не зважав на виконавчу гілку влади (уряд) який за визначенням проти заходів, що заважають економічному зростанню.
(3) Санкції працюють — адже вони звужують фінансовий ресурс для розподілу для верхівнки. Цей політологічний підхід зважає на те, що із втратою зовнішних ринків, особливо через обмеження доступу до фінансових ринків для компаній російських олігархів та державного сектору, доступ до фінансових ресурсів та й для їх подальшого розподілу кардинально звузився. Буквально говориться таке: завдяки санкціям «кумулятивно понизився обсяг притоку капіталу в країну» й отже економіка стагнує. Мовляв, гіпотетично, без санкцій країна й далі б наслоджувалась звичним обсягом притоку капіталу й економіка б зростала швидше й не було б поточної млявості. Отже санкції обмежують зростання. Економіка стагнує. І це викликає тертя між внутрішніми угрупуваннями, які мають той чи інший статус у кремлівській умовній ієрархії. Наприклад, вважається, що олігархи більш вразливі до санкцій, й тому через них можна опосередковано впливати на процес прийняття рішень. Інша група — силовики — є менш вразливою до санкцій. Між цими групами існують протиріччя й тертя і санкції націлені на їх поглиблення.
На жаль, такий стандартний підхід не дозволяє збагнути економіку РФ та її вразливість чи не вразливість до санкцій країн Заходу.
На мою думку, щоб зрозуміти що буде далі із економікою РФ слід зважати на наступне:
(1) Нова модель економіки: починаючи з кінця 2012 та початку 2013 року Кремль переводить економіку РФ на нові рейки. Нова модель полягає в тому, що економіка, проходячи через усі карколомні адапатації, переходить до монетраної системи де економічні агенти використовують переважно внутрішню фінансову систему й власну грошову одиницю рубль, як для кредитування власного бізнесу так і для накопичення багатств. Така модель більш стійка, ніж минула або стара модель, що діяла до переломного моменту на стику 2012–13 рр. У стандартному погляді на РФ передбачається, що модель незмінна — вона не потребує змін адже витрумиє зовнішні та внутрішні «шоки» й за штурвалом стоять технократи (нехай зібрані Путіним).
(2) Минула (стара) модель базувалася на широкому застосуванні принципу вільних ринків із залученнях іноземних інвестицій як від портфельних інвесторів так і й від так званих «прямих» або стратегічних та довготривалих інвесторів. Характерною рисою цієї моделі були вільне застосування іноземних валют та іноземних юрисдикцій як для залучання капіталу (або його притоку в економіку РФ) так і й накопичення багатсв у фінансових та нефінансових активах (це іще називали відтоком капіталу з економіки РФ). Вільне використання іноземних грошових одиниць (в першу чергу долара США) були дуже характерною рисою внутрішньої банківської системи. Так, якщо іще у 2012 році публікації центрального банку не надто переймалися проблематикою зобов’язань, що номіновані в іноземних валютах, на балансах російских банків та небанківських установ, то наразі тональність аналогічних публікацій робить прямий наголос на ризиках, що несуть за собою такі зобовязання. (Поточний стан справ у Туреччині доводить коректність цього погляду.) На мій погляд нова модель суттєво відрізняється від старої, s її фундаментальна риса — це перехід на власну грошову одиницю. У разі повного переходу до такої моделі потреба у зовнішньому «притоці» капіталу нівелюється, адже внутрішні економічні агенти формуватимуть активи (багатства) у фінансових інструментах, що номіновані переважно в національній валюті. Окремі риси цієї моделі вже можна спостерігати зараз — внутрішні та й зовнішні зобов’язання банків та небанківського бізнесу поступово зменшуються. Про це, наприклад, свідчать дані Міжнародного банку розрахунків (Швейцарія). У стандартному підході вважається, що економіка РФ потерпає без доступу до зовнішнього капіталу, мовляв, для Кремля це стимул нормалізувати відносини із Заходом та іншими країнами та відновити «приток» капіталу.
(3) Звідки взялась потреба у новій моделі? Напочатку 2013 року Кремль зіштовхнувся із трьомя проблемами: (і) падіння соціальної довіри до Кремля до історичного мінімуму (див. графік), (2) рубль накопичив суттєву переоцінку, що спонукало керівництво РФ визнати «голандську хворобу» в економіці, яка зазвичай «лікується» девальвацією обмінного курсу (що й відбулося в наступні пару років), (3) низькими темпама зростання економіки у 2012–13 рр. в умовах, коли ціни на нафту були все ще вище 100 доларів за барель, (4) за наявної високої доларизації внутрішньої економіки й очікуваного переходу ФРС США до згортання монетарної політики кількісного помякшення, що зазвичай супроводжується посиленням долара США, ціни на нафту, що були на рівні 100 дол/барель, мали піти тільки в одну сторону — вниз. У стандартному погляді економіка РФ до 2014 року була майже прикладом для інших країн як слід реформуватися.
(4) Щоб започаткувати перехід й здійснити його без шкоди для влади потрібен зовнішній фактор (буфер) — Він був потрібен щоб започаткувати необхідні зміни. Без таких змін економіка РФ опинилася б у глибокій рецесії та фінансовій кризі, що позначилося б рейтингах Кремля, які на той момент й без того були на мінімумі. Роль зовнішнього фактору зіграли кампанія «Крим наш» та загальна конфронтація із Заходом. Такий підхід відверто провокував Захід до підняття ставок у протистоянні. Отже я схиляюсь до припущення що Кремль наклав санкції на себе але чужими руками. І санції скоріше підіграють Кремлю, ніж зашкоджують йому в реалізації переходу на нову модель.
Отже, підсумовючи вищесказане я припускаю, що й сьогоднішня хвиля санкцій Заходу до РФ не призведе до краху економіки цієї країни, також не очікується й рецесії у 2019 році. Економічні санкції Заходу у їх поточному форматі є скоріш лагідними, ніж нищівними.
Для України це означатиме, що агресивна політика РФ є скоріше нормою на майбутнє й для спротиву цієї агресії потрібні подальші дії щодо посилення самозахисту.
Що є слабким місцем Кремля? Це не доступ до американської фінансової системи чи рахунків в західних банках і тим більше не фінансові «ресурси». По-перше, це доступ до технологічно-передових активів та технологій або до того, що росіяни не здатні власноруч зробити та купують закордоном — це стосується як споживчих товарів, так і товарів промислового характеру. По-друге, це контроль над настроями власних громадян, щодо яких потрібні дієві заходи стимулювання. Останній крок Кремля щодо проведення пенсійної реформи підкосив рейтинг Кремля (див графік), на який він пішов з огляду на все ще високої потреби уникати дисбалансу в державних фінансах, які б при їх появі стали б додатоковим приводом для здешевлення рубля проти долара.
